Розвиток благодійності та фандрейзинг для НДО

Слово "фандрейзинг" пришло в обиход общественных организаций из английского языка. Буквальный его перевод означает "получение финансирования". В отечественной и зарубежной литературе, посвященной проблемам третьего сектора, это понятие наполнилось несколько иным содержанием. Оно употребляется как в широком, так и в узком смысле.

 В широком смысле слова под фандрейзингом понимают сбор пожертвований для общественных и благотворительных организаций, то есть широкая трактовка данного термина включает в себя комплекс взаимосвязанных мероприятий, направленных на привлечение разнообразных ресурсов, необходимых организации для реализации ее миссии. 

Учитывая многообразие ресурсов, используемых НГО для достижения своих целей, авторы пособия "Все вирішують гроші" (К.: РЦ «Гурт», 1998) формулируют задачи фандрейзинга следующим образом:

•    привлечение денег

•    привлечение друзей

•    расширение осведомленности общественности о деятельности организаций

•    сбор новых идей для будущих проектов

•    подтверждение работоспособности организаций

•    просвещение общественности

Решение каждой из перечисленных выше задач требует особого подхода к разработке содержания, форм и методов соответствующего направления деятельности организации. Вместе с тем все эти виды деятельности на практике тесно взаимодействуют, поскольку направляются единой миссией. Так, например, для расширения осведомленности общественности о деятельности НГО и создания положительного имиджа организации необходимо устанавливать тесные связи со средствами массовой информации. Руководители организации дают интервью на радио, телевидении по наиболее актуальным проблемам развития НГО. Ответственные за связь со СМИ регулярно готовят для прессы материалы, освещающие деятельность организации. Подтверждение работоспособности общественной организации требует не только широкого освещения результатов ее деятельности, но и проведения необычных, увлекательных мероприятий, вызывающих интерес у прессы, государственных структур, бизнеса и социума, в котором действует организация. Привлекая денежные средства для собственного развития, организация не может не опираться на поддержку друзей, волонтеров, сбор и продуцирование идей для будущих проектов.

 Итак, в широком смысле слова фандрейзинг - это привлечение человеческих, материальных, информационных ресурсов для достижения миссии общественной организации. То есть фандрейзинг как широкое понятие включает в себя получение помощи от спонсора не только деньгами, но и товарами, услугами и пр.

* - Азарова Т.В., Абрамов Л.К. Фандрейзинг для НГО - Кировоград: ЦПТИ, 1999 - 92с., глава 1.

У попередньому випуску бюлетеня було надруковано статтю про типові причини відмови у фінансуванні неприбуткових організацій. Для того щоб краще зрозуміти можливі нюанси селекційної роботи різних донорів, бажано хоча б у загальних рисах уявити не тільки завдання, які вони перед собою ставлять, а й певні обмеження, з якими їм самим доводиться зтикатися. У зв'язку з цим є сенс вести мову не стільки про помилки проектування, скільки про зовнішні фактори, що можуть опосередковано вплинути на відмову в наданні гранту з боку донорської організації для місцевої НДО.

У цій статті ми не можемо розглянути особливості роботи з приватними благодійними фондами та програмами Європейського співтовариства, однак можемо розглянути деякі особливості роботи програм, фінансованих Урядом США через Агентство США з міжнародного розвитку. Зокрема, багато програм і донорів, що працюють у сфері, яку ми звикли називати "Цивільне суспільство", є суб'єктами деяких правових обмежень США, у тому числі Податкового управління (США), Агентства США з Міжнародного Розвитку й Уряду США.

Так, Податкове управління (США) є тим органом, що визначає некомерційний статус донора. Відповідно до визначення даного відомства некомерційна організація - це організація, створена з єдиною метою: забезпечити надання послуг суспільству, а не одержати прибуток. У Сполучених Штатах Америки багатьом некомерційним організаціям надається статус, що звільняє їх від оподаткування відповідно до ст. 501(с)(3) Податкового Кодексу (США). Некомерційні корпорації (501 (с)(3)) не тільки не обкладаються федеральними, державними і місцевими податками, але й донори цих організацій можуть одержати податкові пільги за їх внески. Некомерційні організації, окремі програми чи фонди   повинні   захищати   свій   статус некомерційних організацій, звільнених від оподаткування, відповідно до ст. 501 (с)(3), тобто повинні вміти доводити, що будь-який грант (чи позика), які вони присуджують, узгоджується з благодійними цілями і не має наслідку "приватного споживання".

Спробуємо розібрати поняття "благодійна мета" і "приватне споживання". Слово "благодійний" у даному випадку має більше значення, ніж його звичайне вживання, і не повинно бути переплутане з благодійною роботою, наприклад, такою, як допомога нужденним і потерпілим. До цієї роботи доречніше вживати визначення "гуманітарна допомога". У контексті Податкового Кодексу (США) благодійна мета може характеризувати широкий вибір видів діяльності, призначених для користі суспільства, наприклад, "просування економічного і політичного перетворення шляхом ринкової економіки і державного ладу, що базується на демократичних принципах". Відповідно, проекти, що сприяють цим цілям, можуть визнаватися благодійними. Діяльність, яка відповідає благодійним цілям, може призначатися тільки для користі по відношенню до маленької групи людей, але група повинна стати більшою і складатися не тільки зі співробітників організації-одержувача (або їхніх родичів чи ділових партнерів), і це обов'язково слід враховувати при складанні заявок на одержання фінансування.

Відповідно до прийнятої політики не тільки безпосередньо гранти фондів і програм, фінансованих Урядом США, повинні задовольняти благодійні цілі, але й самі факти присудження також не повинні бути результатом так званого "приватного споживання". Приватне споживання відбувається коли особа чи організація одержує більше, ніж справедлива ринкова вартість пропонованих товарів чи послуг. Якщо грошові компенсації співробітникам ґрантоотримувача за їхню роботу по гранту цілком припустимі, то надмірна компенсація чи розподіл прибутків між споживання.

Що можна в цьому випадку порадити?

Як мінімум, перегляньте свої заявки на предмет того, чи дійсно ви припускаєте максимальне використання отриманих від донора ресурсів на надання послуг суспільству і чи не є присутнім у вашій заявці ухил у бік "фарширування" організації, що буде виконавцем програми гранта.

Теоретично всі співробітники донорських програм і великих фондів, що займаються розглядом заявок на фінансування, повинні використовувати у своїй повсякденній роботі так званий метод "належної обачності". "Належна обачність" (due diligence) - це визначення, прийняте у сфері інвестування, що має на увазі обережний, "обачний" підхід до прийняття рішень. Воно означає вивчення і перевірку фактів, дослідження інформації з різних джерел. Зрештою, належна обачність допомагає приймати, можливо, кращі рішення виходячи з розумного ступеня перегляду інформації, доступної в даний час. У попередньому матеріалі вже йшлося про те, що в діловому світі, потенційний вкладник або кредитор знає, що бізнес-план, представлений з метою залучення капіталовкладення схиляється до збільшення позитивних аспектів справи і зменшення (або, в гіршому випадку, виключення) будь-яких недоліків чи ризиків. Обережний вкладник не приймає діловий проект за номінальною вартістю. Скоріше, обережний вкладник розшукає інформацію з інших джерел, щоб одержати більш повне уявлення про те, що дійсно відбувається.

Таке ж правило стосується професійного співробітника структури, що надає гранти. Заявка на грант, власне кажучи, є інструментом, яким здобувач сподівається залучити співробітників фонду на свій бік. Навіть виходячи з припущення про чесність усіх здобувачів фінансування, тільки наївний співробітник донорської організації беззастережно повірить усім твердженням, зробленим у проектній заявці. Навмисно чи ненавмисно, здобувачі часто намагаються подати свої проекти кращими, ніж вони є насправді. У найгірших випадках здобувач може надати інформацію, яка повністю вводить в оману. Щоб прийняти відповідальне рішення щодо фінансування, керівник програми фонду повинен намагатися скласти чітке уявлення про можливу сутність проекту, яку часто нечітко окреслено в заявці на одержання фінансування. Існує кілька методів одержання додаткової інформації.

Багато співробітників фондів і великих програм вважають, що візити на місця - це частина застосування практики належної обачності. У межах можливого (це часто буває пов'язано з досить далекими поїздками), нанесення візиту здобувачу перед наданням гранта, є чудовою практикою і важливим елементом належної обачності.

Як правило, у ході подібних візитів співробітники   грантодаючих  організацій приділяють особливу увагу таким параметрам: Можливостям організації - чи може дана організація досягти своїх цілей на програмному рівні?

Здібностям директора - чи може даний керівник проекту виконати всі зобов'язання, які було описано в заявці? Що вже було зроблено в галузі пропозиції подібного характеру? Чи враховує ця пропозиція досягнення і інших проектів?

Чи є реалістичними програмні цілі? Практика належної обачності може включати також інші моменти:

·         Пошук думок і порад інших осіб, що володіють знаннями в даній конкретній сфері;

·         Вивчення інформації (включаючи мережу Інтернет), що має відношення до тематики проекту, загальної проблематики даного сектора чи регіону; Консультації з донорами, що працювали з організацією-здобувачем раніше; Запит документально підтверджених свідчень, тобто рекомендацій, фінансових відомостей, офіційних документів тощо.

У принципі ніколи не слід ухилятися від надання додаткової інформації, якщо її вимагає донор. Відповідальний співробітник донорської структури завжди пам'ятає про те, що належна обачність не повинна виходити за певні рамки. Зокрема він завжди буде уникати розголошення конфіденційної інформації. Хоча часто корисно поговорити зі сторонніми експертами про проект, керівники програм повинні уникати недоречного розголошення конфіденційної інформації, що міститься в пропозиції. Професійні донори дуже обережні в прийнятті рішень про те, кому і яку саме інформацію може бути розкрито. Донори пам'ятають також про те, що добрий скепсис - це правильне вживання помірних заходів. У надмірно високих дозах це може згубно вплинути на побудову творчих відносин із грантоотримувачами.

Ніяким здобувачам не сподобається бути заваленими купою дрібних запитань. Тому навряд чи у вас будуть запитувати більше інформації, ніж це дійсно потрібно. І взагалі метою процедури добору не є створення здійсненого проекту. Належна обачність - це метод якомога глибшого вивчення ситуації і спроба домогтися правильного розуміння сильних і слабких сторін.

Як частину процесу рецензування заявки на надання фінансування, на додаток до оцінки розглянутого проекту, донору часто необхідно однаковою мірою детально оцінити організацію, визначити, чи існує щось очевидне, що може вплинути на її здатність здійснити діяльність у рамках програми гранта. Тому грантодаючі організації намагаються оцінювати перспективи фантоотримувачів для того, щоб переконатися в їх управлінській компетенції і фінансовій міцності, з метою захисту своїх інтересів і капіталовкладень.

Огляд фінансових і юридичних документів

На додаток до вимоги законної реєстрації організацій, фонди також здійснюють огляд управління фінансами даної організації, спрямований на оцінку фінансової та юридичної документації, а також на оцінку потенційного ризику. Аналіз фінансового ризику пропозиції включає огляд внутрішнього ризику, ризик контролю і попередній досвід роботи організації з коштами донорів. Мета проведення такого виду фінансового огляду - з'ясувати негативні моменти, що можуть вплинути надалі на спроможність організації успішно виконувати свою проектну діяльність, а також необхідність у рекомендаціях фонду будь-яких специфічних дій, спрямованих на зменшення ризику. Перегляд юридичних і фінансових документів, як правило, спрямований на отримання відповідей на такі запитання:

-       Чи має юридична особа функціонуючу структуру керівництва, систему адміністративного управління, фінансову систему, програму діяльності і службовий персонал?

-        Чи існує практика поганого управління чи шахрайства в історії організації"?

 Чи можна очікувати, що організація буде використовувати капітал донора

для благодійних цілей? Чи можна очікувати, що організація докладе достатньо зусиль і контролю, щоб захистити кошти донора, гарантувати їх використання на діяльність, підтримувану донором? А загалом, не такий страшний чорт, як його малюють. За наявності визначеного порядку в думках і роботі вашої власної організації одержання фінансування зовсім не є недосяжним завданням для української суспільної чи неприбуткової організації.

Підсумок:

Некомерційні організації повинні вміти доводити, що будь-який грант (чи позика), які вони присуджують, узгоджується з благодійними цілями і не має наслідку "приватного споживання". Щоб прийняти відповідальне рішення щодо фінансування, керівник програми фонду повинен намагатися одержати чітке уявлення про можливу сутність проекту. Грантодавчі організації намагаються оцінювати перспективи грантоотримувачів для того, щоб переконатися в їх управлінській компетенції і фінансовій міцності, з метою захисту своїх інтересів і капіталовкладень.

   * - НДО-Інформ №2 (14) лютий, 2003

Однією з найбільших проблем неприбуткового сектору в Україні є відсутність коштів на реалізацію соціальних проектів. Відтак питання "де взяти гроші?" для НДО в другорядних не ходить. Як отой страшний сон воно переслідує лідерів громадських організацій вдень і вночі. У пошуках іноземних грантодавців, згодних фінансувати їхні програми, НДО ладні гори перевертати. Та навіть ті організації, яким пощастило отримати грант, надто впевненими себе теж не почувають. Як і все добре, гранти мають властивість закінчуватися, потім все потрібно починати знову. Як правило, фінансове становище НДО до початку дії гранту і після його припинення виходить приблизно однаковим. Економічна залежність НДО від закордонних благодійних фондів ставить їх в позицію вічних прохачів. Досвід Латинської Америки та деяких країн Східної Європи показує, що підтримувані лише донорами організації є штучними і приречені на руйнування одразу після відмови фондів фінансувати ту чи іншу країну. Чисельність приватних чи корпоративних благодійних фондів, які б фінансували ініціативи інших, в Україні є обмеженою. Утворюється глухий кут, але й з нього, як відомо, вихід знайти можна. Теоретики твердять, що проблему має вирішити спеціально для цього створена соціальна інституція. На їх думку, саме вона має закликати народ до благодійності, а отримані від пожертв кошти спрямовувати на соціально необхідні проекти. В ідеалі така інституція має не лише підтримувати через гранти вітчизняні НДО, а й об'єднувати навколо себе місцеву громаду. Проведені дослідження щодо благочинних традицій та милосердя українського народу дають змогу припустити, що така модель діятиме в Україні успішно. Тим паче, що дуже схожий на змальований механізм, справно працює в багатьох країнах світу. Така схема взаємодії громадян з представниками бізнесу та влади там отримала назву общинних чи комунальних фондів.

Перший з них було створено в Клівленді, штат Огайо, ще до початку першої світової війни. Засновник фонду, юрист за фахом Фредерік Гарріс Гофф застосував ідею використання гнучкого та надійного капіталовкладення благодійного характеру для вирішення соціальних проблем місцевого рівня. Свій соціальний винахід юрист назвав community foundation. Запропонований ним фонд мав працювати як незалежний місцевий ресурс. На думку Гоффа, він мав складатися з пожертв громадян та різних донорів, які працюють в даному регіоні і надають гранти на благодійні програми місцевого значення ідея себе виправдала. Зараз в Америці діє близько пів тисячі общинних фондів. Про дієздатність запропонованої схеми в США вже не дискутують. На балансі цієї структури там загалом нараховується більше 21 мільярда доларів. Лише на 7 років пізніше американців переваги общинного фонду оцінили і канадці. Мережа таких фондів діє в Канаді і понині. Ефективно адаптувати систему до своїх умов намагаються і в інших країнах світу. Далеко не завжди успіх досягається одразу. Так, в самій Америці перші пів сторіччя ріст комунальних фондів був досить повільним. У Великобританії, яка механізм общинних фондів почала запроваджувати чверть століття тому, він лише зараз починає набирати обертів. Приблизно така ж ситуація зараз складається і в інших державах Центральної Європи, які вирішили запровадити аналогічну модель благодійництва і в себе.

Фахівці вважають, що сама по собі ідея общинних фондів надзвичайно вдала і сьогодні є однією з найбільш ефективних. Окрім того, важливим є і психологічний момент: внески у розвиток місцевої громади роблять її членів відповідальнішими та, якщо так можна сказати, суспільно зрілими. І все було б добре, якби не декілька "але", які потрібно обов'язково враховувати.

1.                  Для нормальної роботи общинних фондів потрібно мати закони, які сприяють благодійній діяльності.

2.                  Щоб розпочати діяльність фонду, потрібно мати ендаумент, тобто постійний капітал, який створюється для виконання статутних цілей і залишається незмінним. Згідно з правилами, для благодійних цілей може використовуватись лише прибуток від його комерційного інвестування.

3.                  Реалізація ідеї, як ніщо інше, залежить від людей, які втілюють її життя в громади. Існує і ряд інших нюансів, які можуть стати перепоною на шляху до бажаного результату. Зважаючи на нашу національну любов до нюансів питання "Бути чи не бути общинним (комунальним фондам) в Україні?" поки що залишається відкритим.

В якості ілюстрації наводимо аргументи двох авторитетних громадських діячів. Вони були висловлені під час відкритої дискусії стосовно можливості та доцільності утворення в Україні фондів місцевих (територіальних) громад на сайті "Віртуальний ресурсний центр" www.ngo.org.ua

"За" і "Проти" общинних фондів. Українська версія.

Руслан Краплич, Волинський ресурсний центр, М.Рівне:

Чи скоро в Україні з'являться Фонди місцевих громад ?

Вже чотири роки підряд в Одесі проходить Міжнародна науково-практична конференція з нових соціальних технологій. Цього разу вона була організована Асоціацією підтримки громадських ініціатив "Ковчег", Благодійним фондом "Дорога до дому"(Одеса), Фондом "Доброта" (Донецьк) та Фундацією імені князів-благодійників Острозьких (Рівне). Головним питанням нинішнього науково-практичного форуму було соціальне інвестування.

Слід розуміти, що коли йдеться про соціальне інвестування, то маємо на увазі не лише кошти чи майно, яке має бути передано соціально спрямованим установам (найчастіше у країнах з розвиненою демократією й економікою - це громадські та благодійні організації, що належать до третього сектора), а про той соціальний капітал, який називається - довірою. Отже, не гроші, а довіра оточуючих є найбільшим соціальним капіталом для благодійності. Яскравим уособленням такої дефініції є відома приказка: "Не май 100 рублів, а май 100 друзів". Вона може стати гаслом будь-якої благодійної установи, що прагне допомогти вирішити суспільні проблеми шляхом залучення ресурсів та реінвестування їх у діяльність, спрямовану на подолання цих проблем.

Так чи інакше, коли йдеться про інституції соціального інвестування, ми не можемо оминути Фонди місцевих (територіальних) громад (Cominiti faundation). Батьківщиною цих благодійних установ є Сполучені Штати Америки. Однак, до кінця 20-го століття мережі Фондів місцевих (територіальних) громад поширилися в Західній, Центральній та Східній Європі. В Україні ж, протягом двох останніх років точаться дискусії стосовно можливості заснування подібних благодійних установ.

З одного боку виникнення національних благодійних інституцій, що підтримують громадські ініціативи, які прийдуть на заміну міжнародним й іноземним донорським організаціям є неминучим процесом. З іншого боку - маємо добре розуміти, що історично у США та європейських країнах, де розвинулися фонди місцевих (територіальних) громад, мусили скластися відповідні суспільні й економічні передумови для цього. Місцеві громади (громадяни) досягли рівня високої суспільної свідомості, активності та відповідальності та їх економічне забезпечення стало достатньо високим, щоб здійснювати пожертви у благодійні фонди. Досвід діяльності Фондів місцевих територіальних громад у сусідній Росії та Польщі показує, що значна їх частина змушена постійно балансувати на межі саморозвитку та локального, соціального інвестування. Це означає що суми коштів, які залучають ці місцеві Фонди є дуже незначними і примушують їх персонал постійно здобувати додаткові ресурси із зовнішніх джерел, щоб таким чином забезпечити необхідний рівень адміністративних витрат (оплата праці персоналу, утримання приміщень, зв'язок, канцелярське забезпечення тощо). Якщо припустити, що такий розвиток Фондів місцевих (територіальних) громад був би нормальним і для України, у якій ще поки що недостатньо розвинута муніципальна демократія, високий рівень безробіття, нестабільна економічна ситуація й до того ж, значно втрачені традиції благодійності, то однаково існує ряд застережень, на які об'єктивно необхідно звернути увагу.

Найпершим застереженням є те, що переважна більшість ініціаторів утворення Фондів місцевих (територіальних) громад в Україні мало знають про справжню практику діяльності таких установ у США, Канаді, Західній Європі. Навіть ознайомившись із публікаціями, присвяченими діяльності Фондів місцевих громад з сусідніх Росії та Польщі, представники громадських та благодійних організацій з України не завжди вірно оцінюють їх функції, місію та принципи роботи. Як наслідок, окремі експериментатори готові навіть створити свій український варіант місцевого фонду.

У цьому сенсі народна мудрість застерігає: "Хто спішить, той людей смішить" і "Для чого вибивати відчинені двері". Одним зі способів уникнути помилок та не виважених дій є збільшення кількості публікацій, конференцій та семінарів, які б за допомогою досвідчених фахівців із Фондів місцевих громад (Comuniti foundations) інших країн допомогли зацікавленим ініціативним групам та організаціям розібратися в тому, що це таке і як саме діє дана установа соціального інвестування.

Однією з найголовніших проблем третього сектору (громадських і благодійних організацій) України є недостатній професіоналізм у повсякденній роботі в першу чергу у галузі мобілізації місцевих ресурсів. Так переважна більшість громадських і благодійних організацій, знаючи проблему недостатності фінансування, із 10 - 15 доступних їм джерел залучення фінансування реально використовують 2 - 4 джерела. Це означає, що більшість з них або не вміють, або не хочуть здійснювати роботу, спрямовану на систематичний Фандрейзинг. Важко допомогти організаціям, які не хочуть, а от тим, хто не вміє, можна рекомендувати розвивати інструментарій залучення місцевих ресурсів і при цьому, підвищуючи власний рівень мотивації роботи з місцевою громадою, розглядати її як головного інвестора.

Так, наприклад, громадська організація "Лада" з с. Солнцево Донецької області змогла упродовж одного року більш ніж у 100 разів збільшити джерела надходжень до свого бюджету, реагуючи на потреби сільської громади та проводячи заходи, потрібні місцевій громаді. Нині за допомогою школи розвитку локальних ресурсів для НДО, що здійснює Фундація імені князів-благодійників Острозьких, стає можливим вдосконалити та розвинути професійні інструменти громадського сектору в галузі мобілізації місцевих ресурсів для вирішення найгостріших суспільних проблем громад .

Незважаючи на стійкі негативні стереотипи, місцевий бізнес та місцева влада готові здійснювати інвестиції у благодійні фонди (це підтверджують дослідження, здійснені Західноукраїнським ресурсним центром, Центром інновацій та розвитку, Фундацією Острозьких та ін.). Однак, як говорить українська приказка: "Під лежачий камінь вода не тече". Це означає, що переважна більшість благодійних інституцій недостатньо прикладають зусиль, аби збільшити надходження від місцевих бізнесу та влади. Існують лиш поодинокі випадки, як наприклад Дитяче Козацьке Товариство Володимиреччини "Пагін" з смт. Володимирець Рівненської області, де волонтери з гордістю можуть заявити, що за 9 місяців початого року кожна установа, організація чи приватний підприємець, які діють у Володимирці хоча б один раз допомогли їх організації.

Це означає, що дуже важливо враховувати мотивації бізнесу, влади і громадян у планах і діяльності благодійних організацій, а також збільшити кількість звернень до місцевої громади (у яку входять також і бізнесові, муніципальні та державні установи).

Коли мова йде про благодійні фонди, то не можемо оминути такої значимої проблеми, як недоторканий капітал фонду, або ендаумент. Не зважаючи на те, що це нове для українського громадського сектору поняття вже з'явилося у Цивільному кодексі, інших законодавчих актів, які б регулювали питання створення, поповнення та збільшення благодійного (соціального) капіталу - ендаументу - поки що немає. Як немає й практики у переважної більшості українських благодійних установ.

Відомо, що у США, Канаді, та Західній Європі ендаументу складаються зі спадків та великих пожертв громадян. Кошти недоторканого капіталу мають бути про інвестовані у прибуткову діяльність (придбання акцій або інших цінних паперів, зберігання на депозитних рахунках тощо). Благодійні установи не сплачують податків, а тому змушені отримані доходи (% від інвестиційної діяльності) реінвестувати у вигляді безповоротних фінансових допоміг (грантів) громадським організаціям або громадянам, які потребують допомоги.

Таким чином, перед тим, як почати розмову про утворення Фондів місцевих громад, поки що необхідно вивчити законодавство України та виробити необхідні інструкції щодо створення підтримки і розвитку ендаументу, спільними зусиллями із законодавчою та виконавчою владою (до якої належать й фіскальні установи). Лиш в цьому випадку ми отримаємо більше можливостей для посилення співпраці з бізнес-інвесторами як місцевими, так і зовнішніми.

Найголовнішим негативним фактором є те, що громадському сектору (в т. ч. благодійним організаціям) в Україні не довіряє суспільство. Як наслідок недовіри - наші потенційні партнери (громадяни, бізнес, влада) бояться інвестувати.

Щоб позбутися страху, суспільство повинно добре знати та розуміти, чим займається конкретний благодійний фонд, що доброго він вчинив для цього суспільства, які засади роботи фонду, як ведеться облік і звітність, звідки залучаються кошти і в що ре інвестуються, хто є персоналом фонду і т. д. Це означає, що нам необхідно посилити публічну звітність перед громадою, оприлюднюючи не лише річні звіти, але й звіти по кожній проведеній добрій справі.

Якщо суспільство, громада хоче знати про те, куди можна вкласти кошти, щоб вони комусь допомогли, то мусимо сприймати це як факт, який свідчить про бажання вплинути на визначення політики інвестування. Такий вплив можливий лише в тому випадку, коли авторитетні представники громади, які користуються довірою у своєї цільової аудиторії (групи) зможуть брати участь в органах управління благодійної організації: Раді директорів, Спостережній раді, Ревізійній комісії тощо. Заангажування представників місцевої громади у роботу благодійної установи має відбуватися ще й на рівні залучення ресурсів. Цю роботу може робити не лише персонал і Рада директорів, але й велика кількість добровольців (волонтерів), які безоплатно згодяться допомагати в пошукові коштів від бізнесу, влади і громадян.

Повертаючись до питання прозорості і відкритості, маємо розуміти, що будь-які наші значні закупки для благодійного фонду, а в першу чергу розподіл благодійної фінансової допомоги (грантів), повинні відбуватися на основі відкритих конкурсів (тендерів), рішення в яких приймаються незалежною комісією експертів.

Вище викладені підходи до діяльності благодійних організацій мають призвести до вироблення дуже зрозумілих суспільству  етичних стандартів благодійності (філантропії), дія яких зможе підвищити рівень довіри до благодійного фонду, що дотримується цих етичних норм.

Перелік висловлених застережень є досить об'ємним. Зусиллями ряду благодійних організацій, а також Ліги ресурсних центрів України, окремі проблеми громадського сектору викладені вище, починають вирішуватися. Однак, дискусія під час одеської IV Міжнародної конференції з соціальних технологій засвідчила факти готовності окремих громадських організацій розпочати процес утворення Фондів місцевих (територіальних) громад в Україні за аналогом іноземних (Comuniti faundation), незважаючи на об'єктивно існуючі застереження. Отже, у найближчому майбутньому матимемо можливість провести аналіз того, яким чином відбувається революційний підхід до утворення нового зразка благодійної установи, що покликана здійснювати соціальне інвестування у місцеві громадські ініціативи.

Віталій Янюк, Координатор програм Фонду Євразія:

Хочу привітати ідею публічного обговорення перспектив створення Community Foundations в Україні. На відміну від тем підтримки бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів і ресурсних центрів НДО, які втрачають свою актуальність, розвиток подібних організацій має серйозні перспективи у якості одного з пріоритетів міжнародних донорських структур.

Будучи моделлю місцевої філантропії de facto, стабільний, грамотно організований і демонструючи конкретні результати роботи общинний фонд, має все необхідне, щоб бути предметом affaire d’amour крупного донора, зацікавленого у зміцненні локальних демократичних механізмів на противагу надто роздутій, корумпованій та неефективній машині поліцейської держави.

Проблема заключається в тому, що декларуючи прихильність до ідей місцевої філантропії на ділі можна надавати фінансову підтримку для вирішення різних завдань, наприклад створення ендаументів, недоторканих капіталів для фондів місцевої громади або, так би мовити, навпаки - на навчання методом проведення чергових тренінгів для тих, "хто хоче, але не знає як".

Вважаю, що фактичний матеріал, який передбачається зібрати в ході обговорення і опитування, буде надзвичайно корисним, особливо на фоні повної відсутності в Україні будь-яких фундаментальних досліджень по даній темі (я маю на увазі відсутність досліджень місцевої ситуації).

Я не знаю українських організацій, які б можна було б назвати фондами місцевої громади. І все ж наша організація уважно стежить за діяльністю НДО, які наближаються до цього визначення і вже надає їм фінансову підтримку. Як приклад, можу навести донецький міський благодійний фонд "Доброта". Ми з великим зацікавлення очікуємо також реєстрації та початку діяльності фонду місцевої громади в м. Одеса, що створюється за ініціативою наших грантоотримувачів - Асоціації підтримки громадських ініціатив "Ковчег" та благодійного фонду "Дорога додому". Не впевнений, що діяльність общинного фонду повинна бути включена в якісь плани соціально-економічного розвитку регіону. Фонд повинен діяти абсолютно незалежно, спираючись на підтримку громади через прозорість, конкурсний механізм та авторитет Наглядової ради. Протягом тривалого часу в різних регіонах я спостерігаю спроби створити черговий дивний пост - радянський гібрид - суміш соціального замовлення та общинного фонду. Не заперечуючи корисності обох окремо взятих винаходів суспільства, вважаю важливим зберігати чистоту жанру. Соціальне замовлення з усіма властивими йому елементами планування і т.д. - це соціальне замовлення. А общинний фонд - це общинний фонд.

Післямова

Чи приживеться модель благодійництва з іноземним корінням на нашому українському ґрунті поки що невідомо. Дискусійні баталії з цього приводу вітчизняні теоретики НДО проводитимуть, мабуть, ще довго. Отож, рішуче налаштовані одесити вирішили будувати власну модель общинного фонду, не чекаючи теоретичної бази. Перший в Україні community foundation утворено в Одесі 23 січня цього року.

                                                            Еліна Мороко, редактор "НДО-Інформ".

      * -  НДО-Інформ №4 (16) квітень, 2003

        В сучасному українському суспільстві склалося негативне ставлення до комерційних структур, приватних підприємців та банків. Вважається, що чесною працею практично неможливо набути статку. Цей стереотип подолати важко, враховуючи той факт, що українська історія мало пам’ятає час капіталізму. Все ж капіталісти і промисловці минулого століття лишили в нашій пам’яті не свої економічні досягнення, а те, що з'явилось завдяки громадській благодійній діяльності. Про них ми згадуємо, коли входимо до залів київських музеїв мистецтва, вступаємо до Київського Політехнічного університету, навіть збираємося за покупками до відомого Бесарабського ринку... Чи готовий сьогоднішній бізнес наслідувати приклад Терещенків, Бродських, Ханенків? Ми сподіваємось, що дана публікація стане рушійним фактором для щирої і неупередженої філантропії та діяльності українського бізнесу на благо суспільства.

Для бізнесменів високо розвинутих країн питання про те, чи повинен крупний капітал брати участь у благодійництві, давно знято з порядку денного. Не тільки повинен, а й, з певних об’єктивних причин, досить зацікавлений у цьому.

Отже, що ж сьогодні являє собою благодійність бізнесу в Україні? Дослідження, проведені у 1995 році, виявили, що 78% ресурсів надходить до благодійних організацій саме з сектору бізнесу. Однак, опитувались організації соціального спрямування, їх соціальна користь очевидна, що й слугувало мотивуючим фактором у наданні їм допомоги. Але в той же час ці дані додають оптимізму можливостям розвитку філантропії в Україні. 1997-го року нами було проведено інтерв'ю з представниками бізнесу, які висвітлили наступні тенденції їх підтримки соціальної сфери. Бізнес радше надає безпосередньої (тобто, без посередників) підтримки нужденним - крупні структури мають програми соціальної допомоги, комітети з розподілу коштів на соціальні потреби, рішення приймаються стихійно і мотивацією найчастіше слугує персональне знайомство з прохачем. Така філантропічна діяльність характерна для крупних та середніх бізнес-структур, наприклад, банків, заводів, концернів та холдингових компаній. Представництва закордонних фірм займаються скоріше саморекламою, фінансуючи престижні заходи. Малий бізнес в Україні знаходиться у складних умовах, що не лають змоги ставитися до оцінений тільки у комплексі з макроекономічними умовами у залежності від економічного потенціалу та наявності багатства в країні. Вищенаведені факти є скоріше виключенням ніж правилом для загальної картини філантропії. Це пояснюється складним економічним становищем в Україні, що змушує підприємства відривати кошти на покриття видатків, на податки, на розширення виробництва, реєструючи при цьому скромні доходи. Податкова знижка у 4 відсотки з прибутку підприємства, що витрачається на благодійні цілі, не є фактором, який би стимулював розвиток філантропії, оскільки її отримання змушує підприємство відкрити свій ретельно прихований прибуток. Радше бізнес готовий надати допомогу, якщо вона увійде в розмір витратної частини, наприклад, оплатити зарплатню працівника НДО як свого штатного співробітника.

Між комерційними структурами та банками з одного боку і недержавними, неприбутковими організаціями з іншої, співпраця тільки-но розпочинає зароджуватися. Дуже важко зруйнувати стіну недовіри, що постала між цими двома структурами суспільства. Але найгірше те, що у ситуації нерозуміння один одного втрачають не тільки громадські організації, а й самі фінансові структури. Якщо звернутися до світового досвіду, то благодійна діяльність фірм найчастіше реалізується через некомерційні благодійні організації, котрі на отримані кошти реалізують соціальні програми. В нашій країні численні компанії вважають, що краще перерахувати кошти безпосередньо дитячим будинкам, школам, лікарням, аніж працювати зі спеціалізованими фондами. Мотивується це тим, що у такий спосіб кошти швидше і влучніше потраплять нужденним, а не на зарплатню працівників організації.

Але така точка зору не завжди виявляється вірною. Фонди могли б займатися контролем витрачання коштів організації-донора. Пряме перерахування коштів не гарантує, що вони дістануться за призначенням. Часто це лишається поза контролем компанії чи банку.

БІЗНЕС ТА СУСПІЛЬСТВО КРІЗЬ ПРИЗМУ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ

У країнах з розвинутою ринковою економікою місце бізнесу у суспільстві можна описати за допомогою піраміди:

Піраміда «спочиває» на бізнес-основах – то базова діяльність компаній по виробництву товарів та послуг, яких потребує суспільство найбільш етичним та фінансово ефективним способом. Така діяльність справляє вплив на рівень добробуту населення і успіх бізнесу, в свою чергу, залежить від цього рівня, покупної спроможності населення і т.д. На цьому етапі співпрацю з бізнесом здійснюють організації захисту прав споживачів, екологічні, консультаційні.

                Рівень комерційних ініціатив соціальної спрямованості характеризується діяльністю бізнесу на підтримку комерційного успіху компанії, прямою рекламою своєї торгівельної марки чи фінансової політики у співпраці з благодійними чи неприбутковими організаціями. На цьому етапі поширена практика спонсорства, що виражається у підтримці широкомасштабних благодійних акцій, культурних заходів. Тут мотивацією слугує престиж компанії і для залучення підтримки бізнесу важлива репутація організації і репутація її донорів.

Рівень соціальних інвестицій бізнесу характеризується політикою постійного доручення компаній до благодійності але тільки в одній ретельно обраній сфері, наприклад, підтримка тільки молодіжних програм, спортивних заходів, просвітництво чи підтримка виключно дітей та інвалідів. Ця стратегія ретельно вивіряється компанією з метою захисту довготермінових інтересів компанії чи забезпечення прихильності певної категорії споживачів. В Україні така політика зустрічається досить нечасто і характерна скоріше для зарубіжних компаній, зацікавлених у тривалому перебуванні на українському ринку. Компанія має постійних партнерів серед неприбуткових організацій чи здійснює акції самостійно за рахунок маркетингових коштів. Це пояснюється відсутністю довіри до неурядових організацій в Україні, незнанням специфіки їх діяльності.

Вершину піраміди і найменшу її частину вінчає безпосередньо благодійна діяльність бізнесу, тобто, корпоративна філантропія. Ці благодійні пожертви у вигляді коштів, матеріальних і нематеріальних активів, що надаються компаніями на прохання про підтримку благодійних чи неприбуткових організацій. Також рішення про призначення допомоги може походити від акціонерів компанії. Мотивуючим фактором тут виступає саме милосердя, релігійні спонукання та інші психологічні установки. На цьому етапі благодійність носить стихійний та особистісний характер.

У даній соціально-економічній ситуації в Україні, враховуючи перший етап накопичення капіталу та майже цілковиту відсутність досвіду розвитку філантропії, на питання: кому більш потрібна допомога?" можна відповісти: «пріоритетів немає». Це говорить про те, що недалекоглядність та відсутність пріоритетів у розвитку благодійності базується все ж таки на вже перерахованих об'єктивних причинах.

Благодійність, як можливість планомірної роботи на майбутнє, на соціальну перспективу, використовується українським бізнесом і банками вкрай нечасто. Часто вище правління фірм та банків, приймаючи рішення про участь у проектах з благодійності, керується особистісними мотивами та стосунками з прохачами. Філантропія у таких випадках ґрунтується на імпульсі, на прориві.

Чітка благодійна політика, здатна забезпечити досягнення стратегічних цілей, практично відсутня. Незважаючи на це, лише З відсотки опитаних вважають, що потребують кваліфікованої допомоги та консультацій з питань благодійності.

Все ж динаміка розвитку українського бізнесу, його швидка інтелектуалізація і корпоратизація, наближення до західних ділових зразків, дає нам підстави вважати, що у найближчому майбутньому корпоративна філантропія посідатиме таке ж місце у громадськім житті України, як і на заході. В ім'я цього потрібно й можливо працювати. Наведу ще одну цитату, що прозвучала більше 50-ти років тому, коли США також зіткнулися з вибором у рішенні проблем соціальної сфери. Ці слова дуже мудро сказала Елеанор Рузвельт у статті „Моральна основа демократії"':

Подібно Алісі у Країні Чудес, ми маємо йти дуже швидко щоби лишатися на місці. А щоб рухатися вперед, ми маємо бігти. Інакше ми опинимося у минулому замість йти в майбутнє...

Куц Світлана

Президент Центру філантропії

Журнал „Нова громада"

(наводиться в скороченому варіанті).

                                                                                               Переклав з російської Віталій Штефан

 *  -   НДО – Інформ №2(14) лютий, 2003