Розвиток громад та соціальна анімація: досвід «Фонду розвитку громади» м. Краматорська *
- Оксана Набока
- Перегляди: 1802
Почали ми свою активну діяльність зокрема завдяки «Школі громадської участі» у вересні, нам було дано домашнє завдання, зробити щось хороше у власній громаді. І ось 8 вересня перед нашим другим модулем як раз і зробили перший чемпіонат дворових видів Краматорська. Це дало зрозуміти систему того як це все робиться, як це працює. Але поки що цей проект заморожений. Тому що ми виходимо з того, що це все мають рухати люди, ми маємо бути як аніматори, в цьому більшою мірою мають брати участь ОСМД, депутати, це має працювати на нових дитячих майданчиках, а не просто, коли ми як клоуни приходимо і виступаємо, і проводимо заходи без приводу, скажімо так. Тим не менш увесь цей захід був проведений із бюджетом у 300 гривень плюс подарунки від Приватбанку.

Участь у «Школі громадської участі», дала можливість переглянути підходи та принципи до роботи з громадою, у громаді. І взагалі поняття «громада», а не населення. Тематичні напрямки для розвитку громади сьогодні різні – це і відкритість влади та спілкування з владою, допомога в ознайомлені із законодавством (юридичний напрямок), розвиток комунікацій із молоддю, екологічний напрямок.
«В ефірі соціальне телебачення», - хотілося б мені сказати, якщо б тут зараз працювали наші камери, наші колеги оператори. Але тим не менше, все одно вже так сказала, тому що так воно і є. Ми постійно в ефірі, ми постійно тримаємо руку на пульсі, намагаємося підтримувати надію. Для цього, власне кажучи, ми і працюємо кожного ранку в ефірі програми «Ранкова кава». Для цього ми намагаємося, це вже на рівні інформаційної і офіційної політики нашого каналу, якомога більше уваги приділяти саме позитиву, соціально-орієнтованим новинам. Таке рішення прийшло до нас два роки тому після того як ми включилися в ініціативу Інституту соціокультурного менеджменту «Школа громадської участі». Можливо, так співпало, можливо, так було потрібно, щоб співпало, але два роки тому у моєму власне житті трапилася така подія, я змінила соціальний статус, тобто посаду і стала займатися тим, чим займаюся й зараз, тобто я стала головним продюсером Кіровоградської обласної державної телерадіокомпанії. Досить специфічна посада насправді. Дуже мало людей розуміють, що взагалі роблять продюсери, можливо для цього їм дають всілякі дипломи, нагороди, щоб хоч якось компенсувати це нерозуміння. Але у будь-якому випадку, я вважаю, що основною задачею будь-якого менеджера, в тому числі телевізійного менеджера є пошук чогось нового і прагнення до змін, які будуть сприяти тому, що ваша продукція буде користуватися популярністю, буде завойовувати все нову і нову аудиторію.
Хочу почати з невеликого подарунка та привітань від усіх моїх колег. Дуже дякую, що надали можливість навчатися і далі продовжувати свою діяльність. Мій досвід розпочався у іншій організації міста Буча, де я працювала з дітьми інвалідами. Виявилося, що у нашому місті немає подібної організації, тому, з допомогою Бучанської організації ми відкрили і в м. Ірпінь організацію для інвалідів. Починали все з нуля, у нас нічого не було, навіть паперу, ручок та інших канцтоварів. З допомогою «Фонду громади Приірпіння» ми виграли спочатку міні-грант, потім грант міжнародного клубу м. Києва у розмірі 25 тисяч гривень. Закупили обладнання, машинки, тренажери, столи. Але у нас досі є проблема з приміщенням. Влада два роки обіцяла, але й досі нічого немає. Начебто, і гроші виділяються, і коли мер мене зустрічає, то завжди згадує, як він обіцяв і таке інше. Але, ми обов’язково колись гроші знайдемо. Ця проблема не завадила нам проводити свою роботу, ми заключили договір з бібліотекою і почали проводити гуртки там. Також проводимо заняття у капличці православної церкви. Тобто, як і церква, так і будинок культури чи бібліотека – це чудовий майданчик, де от, наприклад, можна відкрити такі творчі гуртки. У бібліотеці ми зробили виставку робіт, поставили скриньку і люди жертвують скільки можуть. Купують нашу продукцію – це і магніти, і вазончики, різні іграшки з солоного тіста. За декілька місяців ми назбирали 700 грн., не прохаючи, а просто міняючи на продукцію. Цього року ми плануємо знайти десь ще одне місце і таким чином плануємо і надалі реалізовувати нашу продукцію.
Під час свого виступу я дам відповідь на три питання. Перше: Чи є гроші в Україні чи в громадах України, які могли би бути внесені у добрі справи, бо благодійництво це підхід до того як робити добрі справи.



