Саме стільки діє на теренах держави громадська благодійна організація "Товариство Червоного Хреста". За цей час багато людей отримали допомогу і підтримку з боку медичних працівників товариства. У Новоукраїнці, наприклад, діє одне з найкращих регіональних представництв організації і про святкування ювілею "Червоного Хреста" саме там - ця оповідь.
"...Люди похилого віку, інваліди дитинства, учасники Великої Вітчизняної війни - ось контингент, який обслуговують медичні сестри товариства "Червоного Хреста". У нещодавно отриманому приміщенні ведуть прийом працівники районної лікарні, тут видають одяг та продукти харчування малозабезпеченим. І все, що робить організація - це тільки завдяки допомозі громади: міських шкіл, бізнесменів, районної державної адміністрації. Більше шістдесяти осередків "Червоного Хреста" діє у районі, що є заслугою і голови районної організації "Товариства" - Наталі Аксамитної, а ще, як сама вона каже - чотирьох патронажних сестер. Кожна з них за день обходить до десятка пацієнтів: і допоможе, і вислухає, і порадить. Бо люди тут працюють небайдужі, чутливі до чужого горя і готові допомогти... У день свого свята працівники "Червоного хреста" вирішили поздоровити концертом і подарунками своїх попередниць - медичних сестер, які працювали на фронтах Великої Вітчизняної. Багато кого з тих сивочолих бабусь війна застала молодими двадцятирічними дівчатами, які пішли на курси "Червоного Хреста", а потім - через усю Європу. На згадку про ті часи лишились ордени та мізерна пенсія. І якщо у одних багато дбайливих онуків і навіть правнуків, то інші залишились сам на сам зі старістю. Таким і намагається допомогти "Червоний хрест"..."
Вікторія Талашкевич
* - НДО-Інформ №6 (18) червень, 2003

Профілактичною кампанією «Я говорю алкоголю – ні!», що була реалізована за сприяння ІСКМ, ми намагалися змінити ставлення підлітків до вживання алкогольних напоїв. Наша організація прагнула продемонструвати підліткам і молоді можливість відпочивати і без алкоголю.
Бліц-опитування здійснювалось на центральній площі міста Кіровограда. За допомогою спеціально розроблених анкет волонтери проекту дізнавалися, що ж все-таки населення міста Кіровограда знає про проблеми дітей з обмеженими функціональними можливостями. Виявилось – майже нічого. Навіть родини, в яких є діти з вадами здоров’я, мало що знають про організації, які займаються такими питаннями, досить важко йдуть на будь-який контакт. Люди замикаються у своєму горі, а потім скаржаться, що їм ніхто не допомагає. Мабуть все-таки варто говорити, щоб тебе почули, діяти, щоб тебе побачили.




