Протягом 2014-2015 років проект «Школа громадської участі -2» надав багатьом громадським активістам інструменти для розвитку громад в різних регіонах України. Саме зараз можна підводити підсумки цього, важливого для Інституту соціокультурного менеджменту (ІСКМ), проекту.
Отже, говорячи мовою статистики, в рамках проекту були отримані наступні результати:
- Фінансова підтримка від Фонду ім. Ч.С. Мотта на реалізацію проекту складала $100 000.
- Кількість залучених коштів Інститутом соціокультурного менеджменту з місцевих джерел на дофінансування проекту складала суму в розмірі $17 808.
- До роботи у проекті було залучено 39 громад з 16 областей України.
- Було проведено 7 тренінгів та другу Національну конференцію «Соціальна анімація для розвитку культури та громад».
- Загальна кількість учасників усіх заходів, в рамках проекту, складала 188 осіб.
- Учасниками Школи реалізовано 98 ініціатив.
- Діяльність, в рамках проекту, постійно висвітлювалася в засобах масової інформації - 19 публікацій (статті, сюжети) та у мережі Інтернет - 133 публікації (новини, тематичні статті).
- Видано та розповсюджено три авторських видання ІСКМ, накладом у 3000 примірників.
«Школа громадської участі -2» відкрила учасникам нові межі для особистісного та професійного розвитку в громадській діяльності. Наразі проект завершено, але ми продовжуємо співпрацювати з учасниками вже у новому форматі - як з партнерами та колегами в рамках нового проекту «Школа громадської участі-3».

Профілактичною кампанією «Я говорю алкоголю – ні!», що була реалізована за сприяння ІСКМ, ми намагалися змінити ставлення підлітків до вживання алкогольних напоїв. Наша організація прагнула продемонструвати підліткам і молоді можливість відпочивати і без алкоголю.
Бліц-опитування здійснювалось на центральній площі міста Кіровограда. За допомогою спеціально розроблених анкет волонтери проекту дізнавалися, що ж все-таки населення міста Кіровограда знає про проблеми дітей з обмеженими функціональними можливостями. Виявилось – майже нічого. Навіть родини, в яких є діти з вадами здоров’я, мало що знають про організації, які займаються такими питаннями, досить важко йдуть на будь-який контакт. Люди замикаються у своєму горі, а потім скаржаться, що їм ніхто не допомагає. Мабуть все-таки варто говорити, щоб тебе почули, діяти, щоб тебе побачили.




