Відео матеріали

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОЕКТ «СПІЛЬНИЙ ШЛЯХ У МАЙБУТНЄ»

Проект «Спільний шлях в майбутнє» був реалізований Інститутом соціокультурного менеджменту за підтримки програми UNITER, Pact. Inc., USAID спільно з партнерами:

• Центром гуманістичних технологій "АХАЛАР" (м. Чернігів);
• Центром підтримки громадських та культурних ініціатив "Тамариск" (м. Дніпропетровськ);
• Фундацією ім. Князів благодійників Острозьких (м. Рівне);

Дата реалізації проекту: 01. 11. 2009 - 31.10.2011

Мета проекту «Спільний шлях в майбутнє» полягала у зміцненні організаційних можливостей громадських організацій на рівні місцевих громад шляхом створення можливостей для розвитку центрів місцевої активності на базі існуючих будинків культури.

Основні завдання, які ІСКМ та партнери мали виконати під час реалізації Національного проекту:

1. Вивчити діяльність будинків культури та їх можливості до адаптації реальним потребам місцевих громад, зокрема через впровадження досвіду ЦМА.
2. Розробити рекомендації Міністерству культури та туризму України в частині адаптації існуючої нормативно-правової бази, що стосуються діяльності будинків культури, до сучасних потреб місцевих громад.
3. Активізувати суспільний діалог на тему діяльності будинків культури та залучити до роботи територіальні громади, які мають позитивний досвід з цього питання.
4. Популяризувати цінності та роз’яснити сутність діяльності Центрів місцевої активності в регіонах.

Хронологія проекту:

Теорема о том, что тот, кто может управлять информацией, для того не составит особого труда повлиять на общественное мнение и представить события в любом аспекте, причем, когда фактор объективности играет иногда второстепенную роль, давно уже стало аксиомой. Поэтому информацию можно использовать для достижения различных целей. Современный уровень развития коммуникаций только усиливает влияние информационных потоков на повседневную жизнь.
Учитывая то, что вместе с прогрессом развивается и общество, можно сказать, что в данном аспекте время проблемы не решает, а только создает. Поэтому, решая социальные проблемы, которых не лишено современное общество, использование возможностей информационного менеджмента неоспоримо, вопрос только стоит в умении их использовать. Несмотря на то, что такое умение является весьма важным фактором, однако тут еще необходим и профессионализм в написания статей, оформления сюжетов и т.д. Собственно, по этой причине исторически выделилась такая профессия как журналист. Написать статью может каждый, а вот написать ее так, чтобы достичь желаемого результата (ожидаемого действия или, наоборот, бездействия объекта), для этого самого каждого, уже проблематично.
Итак, исходя из выше сказанного, можно сказать, существует спрос и предложение на информацию. Журналисты газет и телерадиокомпаний представляют собой сторону предложения, а кто представляет сторону спроса, перечислять не будем, отметим только, что НГО также не лишены заинтересованности. Эффективность деятельности негосударственных организаций значительно возрастает, если она широко представлена в информационном пространстве, тем самым положительно сказываясь на имидже организаций.
Тем не мене, большим препятствием на пути праведного освещения праведных дел стоит такое препятствие, как вкусы конечного потребителя, то есть читателя, который непосредственно, будет эту газету покупать или выписывать (заинтересованность журналистов), а после читать и делать свои выводы (заинтересованность организаций). А вот читатель как раз и не особо интересуется деятельностью НГО, тем самым норовит погасить весь энтузиазм и желание в журналистах писать статьи, а в работниках организаций что-то делать. Поэтому, можно сказать, что и это есть проблемой, которая требует решения.
Однако будет неправильным сказать, что в направлении решения этой проблемы ничего не делается. Особенностью является то, что можно направлять деятельность на журналистов, а можно и на общественность. Ярким примером решения проблемы дефицита информации о деятельности НГО стала реализация проект Институтом социокультурного менеджмента (г. Кировоград) «Развитие независимого информационного пространства Украины», поддержанного Фондом Евразия, при содействии Центра поддержки творческих инициатив (г. Кировоград) и Кировоградского пессклуба реформ . Проект длился на протяжении 2003 года. Усилия организации были направлены как на журналистов, так и на НГО. Для НГО было издано учебно-методическое пособие «Информационное обеспечение решения социальных проблем на местном уровне» (Азарова Т.В., Абрамов Л.К., 2003).
Однако, большая доля внимания была уделена, непосредственно журналистам. ИСКМ попытался создать благоприятные условия для освещения деятельности НГО средствами массовой информации.
На момент реализации проекта, основными причинами, по которым журналисты не освещали деятельность НГО, считались: редакционная политика в некоторых СМИ и отсутствие «аналитиков» по проблемам развития гражданского общества. Исходя из этого, ИСКМ объявил конкурс на лучшее освещение работы организаций третьего сектора, учредив премии победителям, тем самым заинтересовав самих журналистов в приложении собственных усилий для решения проблемы первой. К тому же были предоставлены все условия для журналистской работы: на базе ИСКМ имеется библиотека с соответствующей литературой, журналистам была предоставлена возможность бесплатного пользования услугами Интернет, а также компьютером, принтером, ксероксом и т.д., а также проведен ряд тренингов для журналистов. Для участия в проекте в целом и конкурсе в частности, требовалось только заполнить анкету участника и желание.
Кировоград и кировоградскую область нельзя назвать безнадежной в плане работы представителей третьего сектора, а как следствие и безнадежной в плане сбора интересных материалов для их последующей публикации. Также, нельзя пожаловаться и на отсутствие печатных изданий, где можно было бы публиковать статьи (насчитывается 3 телекомпании, 5 радиостанций и около 20 печатных изданий). Ко всему этому, в рамках проекта ИСКМ был усовершенствован «3-й сектор и 4-я власть» (www.presscat.org.ua), а также издавался бюллетень «НГО-Информ». Это давало возможность журналистам публиковать свои материалы на всеукраинском уровне.
Тем не менее, когда, казалось, были созданы все условия для журналистов, чтобы они могли писать о третьем секторе, то оказалось, что существует еще одна проблема, о которой никто и не подозревал. Дело в том, что многие «акулы пера» привыкли работать по планово-административной схеме, когда имеется план на некоторое количество статей и вместо того, чтобы отстаивать свою точку зрения, которая может не совпадать с мнением редактора, они просто подстраиваются и стараются написать несколько материалов на разные темы.
Однако, несмотря на вышеперечисленные негативы, мониторинг работы журналистов (проводившийся в рамках проекта) выявил высокие показатели как качественного, так и количественного характера. Благодаря статьям Галины Вдовиченко, посвященным проблеме благоустройства в одном из общежитий, была зарегистрирована общественная организация, которая начала эффективно отстаивать интересы жильцов дома.
Всего на конкурс было предоставлено 116 статей, освещающих проблему общин, НГО, и профсоюзов, а также посвященных решению социальных проблем на местном уровне. Самыми активными участниками, предоставившими наибольшее количество материалов, стали: Виктория Талашкевич (газета «Наша газета»), Светлана Орел (газета «Вечерняя газета»), Светлана Наумова (электронное издательство «Контекст-медиа»). Стоит заметить, что материалы этих журналистов, посвященные третьему сектору публикуются и после окончания конкурса, тем самым активно освещая данную тематику.
Стоит также добавить, что модернизация сайта «3-й сектор и 4-я власть», сделало его более доступным для читателей и журналистов. Благодаря этому, за период реализации проекта услугами сайта воспользовалось больше 9000 посетителей. Этот информационный ресурс поддерживается Институтом социокультурного менеджмента, и развивается, по сей день.
Таким образом, можно сказать, что при построении гражданского общества в нашей стране, для эффективного его преобразования, необходимо решать проблемы, привлекая для этого всевозможные ресурсы как со стороны третьего сектора, так и используя средства массовой информации. И только благодаря эффективному сотрудничеству можно активизировать общественность через активацию журналистов и заинтересованности их в подобной деятельности.

При оцінці соціальних програм і проектів важливо мати на увазі досить широке коло питань, наприклад:
• чи досить чітко сформульовані цілі, завдання проекту і чи відповідають вони можливостям організації, що буде його реалізовувати?
• чи є логічним зв’язок між проблемою, сформульованою в проекті й специфікою діяльності організації?
• чи реалістична мета проекту?
• чи буде сприяти реалізація проекту вирішенню поставленої проблеми?
• чи доступні результати проекту цільовій групі?
• чи відповідають методи, план виконання проекту поставленим завданням?
• чи досить чіткі критерії оцінки результатів виконання проекту?
• наскільки реалістичним в аспекті поставлених завдань є кошторис?
• чи є підтримка інших організацій, інших спонсорів?
• яка компетентність виконавців проекту?
У процесі оцінки соціальної діяльності важливо орієнтуватися на критерії (показники), використання яких дозволить об’єктивно оцінити соціальну програму або проект. Такі критерії розроблені Міжнародною організацією вищих аудиторських установ (ІNTOSAL). Стандарти й рекомендації щодо оцінки соціальної діяльності і її критеріїв можна знайти на сайті ІNTOSAL в Інтернеті (21). Як об’єктивні критерії ІNTOSAL називає:
• економічність;
• ефективність;
• результативність.
Економічність - це мінімізація вартості ресурсів, спрямованих на діяльність, з огляду на відповідну якість.
Ефективність - співвідношення між продуктом у вигляді товарів, послуг тощо та ресурсами, використаними для їхнього виробництва
Результативність - результати в порівнянні з цілями, зіставлені з використаними для досягнення цих цілей ресурсами.
Ці дефініції вписуються в модель “внесок - продукт”.
Наприклад, регіональна програма боротьби зі СНІДом спрямована на зменшення росту ВІЛ - інфікованих в області. Програма реалізується шляхом інформаційно-просвітницьких заходів, проведених у навчальних закладах регіону. Завдання полягає в тім, щоб пояснити молоді про ризик захворювання й про те, як можна захистити себе. Вирішуючи це завдання, учасники проекту перетворюють внесок (папір, канцелярські приналежності, офісна техніка, персонал й ін.) на продукт (брошури, листівки, методичні посібники, лекції, семінари, теле- , радіопередачі ін.). При використанні моделі “внесок-продукт” варто мати на увазі, що в літературі й у практичній діяльності по здійсненню проектної діяльності іноді використають синонімічні поняття. Так, замість поняття “внесок” уживають термін “ресурси”. Поняття “продукт” заміняють такими синонімами, як “вироби”, “продукція”, “результат”.
Критерій економічності означає, що при виготовленні брошур закуповується папір по найнижчій ціні з урахуванням відповідної якості, мінімізуються використовувані ресурси, залучаються кращі й недорогі експерти для складання інформаційних матеріалів. Іншими словами: економічність тісно пов’язана з поняттям “внесок”, і акцент тут робиться на мінімізації використаних ресурсів. При визначенні економічності соціальної програми або проекту програми доцільно звернути увагу на наступні питання:
• які ресурси використовувалися для виготовлення того або іншого продукту й у якому обсязі (людські ресурси, папір та інші канцелярські приналежності, устаткування, електронний зв’язок, Інтернет і т.п.)? Наскільки відповідають ці ресурси потребам? За якими цінами придбані дані ресурси, чи не завищені ті ціни?
• як реальні витрати співвідносяться із бюджетом?
• якою мірою використовуються всі ресурси?
• якою мірою використовуються штатні працівники?
• чи оптимально сполучаються різні ресурси (наприклад, може бути економніше використати меншу кількість співробітників, збільшивши при цьому витрати на устаткування)?
Критерій ефективності пов’язаний не тільки з поняттям внесок, але й із продуктом. У цьому критерії відбивається співвідношення між самим продуктом (у вигляді товару, послуг) і ресурсами, які пішли на їхнє виготовлення (виробництво). При цьому ефективність оцінюється у двох аспектах: з погляду ефективності витрат, коли продукт співвідноситься з витратами (кількість брошур, загальна вартість) і з погляду праці, коли ключовий продукт співвідноситься з кількістю працівників (скільки брошур кожен співробітник може виготовити в рамках проекту). І якщо економічність означає мінімізацію використаних ресурсів, то ефективність характеризується максимальним співвідношенням між зробленим товаром, зробленими послугами й ресурсами, витраченими на їхнє виготовлення. Оцінюючи ефективність проекту, варто звернути увагу на весь комплекс товарів (послуг), включених у нього. Наприклад, у програму боротьби зі СНІДом крім виготовлення брошур можуть бути включені й інші інформаційні матеріали: інформаційний бюлетень, плакати, Інтернет - сайт, наочна агітація й ін. Крім цих продуктів, що мають матеріальну форму, у програму можуть входити також ідеальні продукти: лекції, семінари, тренінги й ін. Крім основних продуктів (послуг), закладених у проект, у процесі його реалізації створюється цілий ряд проміжних продуктів: рукопис брошури, виробництво ілюстрацій, виготовлення обкладинки. Всі ці проміжні продукти можна також вимірювати в аспекті їхньої ефективності.
У центр уваги при оцінці ефективності програми можна поставити наступні питання:
• чи можливо було в проекті використати інші технології, які передбачали б менші витрати;
• які використалися методи в аспекті їхньої раціональності;
• ступінь згуртованості різних співробітників, підрозділів у досягненні загальної мети;
• чіткість функціональних обов’язків учасників проекту, відсутність необґрунтованого дублювання службових обов’язків;
• система заохочення для мінімізації витрат і своєчасного завершення роботи.
Критерій результативності. У програмі завжди вказується конкретний результат, що передбачається досягти. Результати не слід плутати із метою проекту. Мета - це те, заради чого будуть здійснюватися заходи проекту, мета, як правило, формулюється у вигляді загального твердження, що важко піддається кількісній оцінці. Призначення мети - показати тип проблеми, з якою мають справу учасники проекту. Результати проекту завжди конкретні і найчастіше вимірювані. Наприклад, мета проекту - підвищити екологічну свідомість населення шляхом поширення важливої для його життєдіяльності екологічної і культурно-історичної інформації. Формування екологічної свідомості - важлива мета та її досягнення вимагає взаємозв’язків багатьох факторів. В тому числі: цінності, культура, знання, поведінка. Ось чому, розуміючи, що поліпшити ситуацію в даній сфері можна лише через деякий час, організація, що реалізує проект, визначає свій конкретний внесок у вирішення цієї проблеми. А для цього вона планує ті результати, які можна побачити й виміряти. Приведемо ще один приклад, “Ціль може бути: “Впровадження системи селективного збирання відходів”. Але результати проекту будуть такими:
• буде впроваджено мотиваційно різну систему оплати за відбір відходів, розділених і нерозділених;
• щонайменше 90% домашніх господарств і щонайменше 96% фірм будуть охоплені інформаційною акцією;
• щонайменше 70% домашнім господарствам шість разів будуть вручені кольорові мішки на відходи;
• 25% приватних орендарів візьмуть в оренду баки для розділення відходів” (16; стор. 34-35)
Отже, якщо при аналізі проекту або програми ми зосереджуємо увагу на результативності, то спочатку визначаємо мету програми й використовуємо її для виміру результативності. При цьому важливо також визначити цільову групу й шукати відповіді на наступні питання:
• чи мета була досягнута за оптимальну ціну і вчасно?
• чи правильно була визначена цільова група?
• чи задоволені люди наданими послугами?
• який щабель обладнання відповідає потребам цільової групи?
• чи це обладнання використовується громадянами?

* - Азарова Т.В. Абрамов Л.К. Технологія оцінки соціальних програм та проектів - Кіровоград:ІСКМ, 2007 - 100 с., розділ 1.3.

Грант (англ. “grant” – букв. дарчий акт, субсидія) – це засоби, що безкоштовно передаються для виконання визначеної донором (спонсором, грантодавцем) роботи грантопошукачу (заявнику).
Послідовність роботи по забезпеченню благодійної підтримки складається з трьох етапів: