Співпраця НДО та закладів культури

Про роботу Баландинського будинку культури Кам’янського району Черкаської області розповідає нашому виданню Володимир Гордієнко, директор будинку культури.

- Пане Володимире, розкажіть будь ласка про діяльність вашого будинку культури. Що вважаєте головним завданням у вашій роботі?

Я працюю директором будинку культури вже 10 років. Мені завжди допомагає наш дружній колектив. Своїм головним завданням я вважаю задоволення культурних потреб наших громадян, підтримку художньої та самодіяльної творчої ініціативи, організацію достойного та змістовного дозвілля жителів нашого села. Думаю, що у нас є досягнення у цій роботі, адже наш будинок культури неодноразово посідав призові місця в районних конкурсах, а цьому році ми зайняли перше місце серед всіх районних будинків культури області, наш будинок культури визнали найкращим і ми отримали в подарунок телевізор. Хоча головною оцінкою, головним призом для нас є довіра людей – приходять до нас, відвідують наші заходи, значить виправдовуємо їх довіру. Так, в принципі, і має бути на селі, адже де ж іще, як не в будинку культури збиратися мешканцям невеличкого села? Будинок культури – традиційний центр життя сільської громади.

- Яким чином ви організовуєте дозвілля жителів вашого села?

Ми постійно влаштовуємо концерти, конкурси , вікторини. Кожного року до Міжнародного Жіночого дня голова сільської ради нагороджує грошовою премією всіх жінок, які зробили вагомий внесок в розвиток села. Намагаємось заохочувати молодь брати активну  участь в наших заходах. В нашому будинку культури діє жіночий ансамбль, який організували жителі села багато років тому, а я в свою чергу, як директор, підтримав їх. Учасників ансамблю запрошують виступати на районних заходах до державних свят. Вже стало доброю традицією в нашому селі на великі свята вітати також і  ветеранів, інвалідів війни та праці – на мою думку, вони заслуговують на увагу та вдячність за свої подвиги, за свою роботу .

- Робота, здобутки, а чи є якісь проблемні моменти ?

Сьогодні ми маємо проблему, яка, знайома, на жаль, багатьом закладам культури - недостатнє фінансування.  Без необхідних коштів важко, але ми щось вигадуємо, викручуємося. Наш будинок культури «виживає» завдяки приватним підприємцям села. Звісно ж, сільська рада також допомагає, але цього мало. Будинок культури потребує і ремонту, і нового обладнання. Взимку виникає вже постійна проблема – немає опалення. І це є досить серйозною проблемою для нас, адже, Новорічні свята – улюблені свята нашої громади, а якщо знову буде холодно – люди просто не будуть їх відвідувати. Поки ж ми вимушені самотужки обігрівати приміщення, на що, знову ж таки, необхідні додаткові кошти.

- Чи маєте ви партнерів серед громадських організацій?

В нашому районі, на жаль, немає громадських організацій, тому і досвіду такого ми не маємо. Хоча дуже хотілося б, оскільки чув про позитивні приклади такої співпраці.

- Як Ви вважаєте, що необхідно змінити, щоб покращити стан будинків культури в Україні?

Насамперед необхідно, щоб наше суспільство зрозуміло, що будинки культури необхідні. Вони повинні бути, нам потрібне місце, де ми будемо розвивати культурне життя. Ми намагаємося відновити втрачене та передати сучасні здобутки майбутньому поколінню. Має бути державна підтримка та єдина державна лінія щодо відродження культури, яка, без перебільшень, сьогодні просто занепадає.

* - НДО-Інформ №4(39), 2010 р.

Ганна Павлів - завідуюча клубом с. Кораблище, Млинівського р-ну, Рівненської області. Пані Павлів вже 26 років працює в закладах культури, багато змін відбулося на її очах, але Ганна Арсентіївна не покладає рук, щоб її клуб жив.

- З огляду на те, що Ви працюєте вже 26 років в сфері “культури”, розкажіть, будь ласка, про позитивні та негативні зміни у цій сфері: що було колись, що є зараз?

- Колись молодь була більш веселіша, цікавіша, ніж зараз. Раніше на ремонти більше виділяли коштів, на апаратуру, а зараз менше. Бідна культури наша. Зараз ремонт в клубі зробили завдяки нашому сільському голові, десь він кошти знайшов, спонсорів.

- Чим займається сьогодні клуб?

- Проводимо концерти різні. Допомагають мені з концертами вчителі зі школи, вони і в ансамблі співають. До Дня перемоги, наприклад, організували концерт, на Івана Купала теж святкування біля сільської криниці влаштували.

- А при клубі є гуртки?

- Так, є. Гурток художнього читання, драматичний, вокальний жіночий і дитячої вишиванки. Їх охоче відвідують.

- Чи співпрацюєте Ви з громадою, щоб вони Вам допомагали?

- Просимо і приходять. Діти мої приходять і з біржі присилають людей. Багато з тих, хто відвідує наші гуртки допомагає впорядковувати громадські місця в селі, так впорядковували, наприклад, криницю, біля якої потім святкували Івана Купала.

- Чи є у Вашому селі ініціативні групи громадян, які працюють спільно над вирішенням місцевих проблем?

- Колись була ініціативна група, яку очолював минулий сільський голова. Зараз він працює в Млинівській районній адміністрації, а групи - немає.

- З якими проблемами стикається Ваш будинок культури?

- З якими проблемами… Ну от, концерт ми проводимо, але сісти немає де. Немає в нас крісел, доводиться звозити з усього села. Опалення немає. Ремонт ми поробимо, але за зиму все знову потребує капітального ремонту.

- Як ви можете оцінити користь існування такого закладу. Чи він потрібен чи непотрібен для місцевої громади?

- Звичайно, потрібен. Куди ж ті діти мають подітися, тим паче в селі. А танцювати де будуть? До нас і першачки приходять. І солістка в нас є файна - Панчук Вікторія, Корзун Ніна теж приходять виступати. Будинок культури є осередком культури і духовності.

- Як ви можете оцінити чи люди в с. Кораблище активні? Вони готові долучатися до того, щоб спільними зусиллями щось зробити?

- Люди активні. Долучаються. От сьогодні мають після школи прийти і допомогти з ремонтом. Радо беруть участь в драмгуртку і виступати люблять.

* - НДО-Інформ №4(39), 2010

Чернігівський обласний художній музей — один з наймолодших серед собі подібних. Йому всього 27 років. Та його колекція нараховує вже близько дев’яти тисяч експонатів, багато з яких — унікальні. Це й іконопис, і західноєвропейський, і слов’янський живопис. Перлина ж фондів музею, його фішка і бренд — колекція родини Галаганів. Вона крім улюблених живописних творів відомої дворянської родини Чернігівщини, має й неповторні портрети восьми поколінь фамілії, до яких минулого року додалося ще й зображення нашої сучасниці, представниці десятого покоління Галаганів — Єлизавети Блейк.

Але всього цього просто замало, щоб утримати інтерес сучасної вибагливої публіки. І це чудово розуміє директор художнього музею Ірина Ральченко. Тому вона шукає нові шляхи. І, здається, успішно їх знаходить.

— Ірино Григорівно, як вдається постійно тримати музей у центрі уваги чернігівців?

— Ми — комунальний заклад, уся наша колекція — державна власність. Як і в кожного музею, нашим основним завданням залишається збереження, вивчення і популяризація експонатів. Але часи змінюються, і цього стає недостатньо, щоб привертати увагу, статичність нікого вже не цікавить. Тому музей повинен стати культурним центром! До цього ми й прагнемо. Шукаємо нові форми і методи роботи: намагаємося «оживити» свою колекцію «інтерактивом».