Кропивницький, Україна adm.iscm@gmail.com

Історії успіху громадських ініціатив

Editor's Choice

Громадський бюджет - ефективний інструмент громадської участі, проєкти якого покращують життя громади, не обмежуючи сферою діяльності. Наприклад, Наталія Журенко з м. Пирятин, працюючи у загальноосвітньому навчальному закладі, з допомогою громадського бюджету реалізувала декілька цікавих проєктів для покращення життєдіяльності школярів та вчителів. 

Editor's Choice

Я закохана у книги. Але не тому я стала понад двадцять років тому бібліотекаркою. Прагнення до самовдосконалення, зібраність, відповідальність, привітність, порядність, такт – це ті професійні та особистісні риси, якими я наділяла представників цієї професії. Нема нічого в моїй роботі важливішого, як те, що ти несеш людям світло пізнання, за порадою книги допомагаєш подолати сумніви, розчарування та дати змогу кожному відчути справжні хвилини щастя. Такий собі фаховий романтизм.

Editor's Choice

41404189312_1593f0874a_b

Наталія Уставицька, голова благодійного фонду «Турбота» (м. Павлоград, Дніпропетровська область) у своєму інтерв’ю в «НДО-Інформ» розповідає про те, як вона розпочала займатися громадською діяльність, які проекти реалізували та реалізують наразі. Але розпочиналось все в нелегкі часи, з переїзду з Луганської області…

Ми приїхали до Павлограда Дніпропетровської області на початку військових подій, це 2014. До речі, саме зараз якраз 5 років, як ми проживаємо в м. Павлоград. Я не відразу розпочала займатися громадською діяльністю. Я допомагала одному благодійному фонду, який надавав допомогу таким як я, переселенцям. І вони побачили в мені потенціал і запропонували очолити цю благодійну організацію. Вмовляти мене довго не довелося, тому що я довгий час не могла знайти роботу в м. Павлоград, та й не дуже намагалася, адже трьох дітей потрібно було адаптувати в школі і чоловік на роботі, і нове місце проживання, тому й я не дуже рвалася на якусь найману роботу.

Editor's Choice

Люба Кан, тренерка, представниця громадської організації «Олександрійський гендерний інформаційний центр», Кіровоградська область, про активність жінок в сільській місцевості під час карантину та роботу з онлайн-інструментам.

Редакція: Що Ви переосмислили в своїй роботі як громадська активістка за час роботи в режимі самоізоляції?

Люба Кан: Якщо чесно, я не дуже сприймаю на свій рахунок слово активістка, мені ближче громадська мотиваторка, бо мені небайдужі, можна сказати, я відчуваю, проблеми, сумніви і тривоги жінок. Я маю досвід і розуміння, як можна само реалізуватись, самостверджуватись в місцевому соціумі, на локальному рівні (це я про досвід проектної діяльності). Я не готова миритися з утиском жіночих прав, не лише суспільства, а й самих жінок, я не готова миритися з насильством, стереотипним нав’язуванням.

Стосовно ж самоізоляції, після того, як в моє життя ввійшли такі терміни як пандемія, коронавірус, на якийсь час охопила паніка, розгубленість. Для мене важливим є спілкування наживо, коли бачиш реакцію свого співрозмовника, співрозмовниці, відчуваєш енергетику, що на відстані є за складно. Але є такі ситуації, на які не можна вплинути, але можна змінити до них своє відношення. Тож, я сконцентрувалася, вирішила не піддаватися панічним настроям, налаштувалась на позитив і використовувала всі наявні можливості для розвитку.

Самоізоляція – ідеальний для мене час на переосмислення, час розібратися в собі, оцінити, що зроблено, визначитися куди рухатися далі, враховуючи те, що кожної миті все може кардинально змінитися. Важливо зрозуміти, що є дійсно важливим, особистою цінністю, а не цінністю нав’язаною оточенням. Саме це визначило тему мого тренінгу для жінок «Сьогодні твоє завтра», який зараз на стадії розробки.

Редакція: Жінки на селі, як проявляється їх активність, наскільки вони залучені в громадську діяльність (ті регіони, де зосереджена ваша діяльність)? Можливо, були якісь заходи/ініціативи/акції, які варті уваги?

Люба Кан: Учасниці жіночого кластеру, який сформувався під час останнього проєкту громадської організації «Олександрійський гендерний інформаційний центр» територіально проживають в сільській місцевості. Як і всі жінки, в першу чергу відчувають на собі тягар відповідальності за свою родину, за здоров’я своїх дітей, фінансові проблеми. Але знаходять сили і можливості навчатися онлайн, реалізовувати місцеві ініціативи. Наталія Гаврилець, з села Олександрівка, працівниця культури, разом з бібліотекою зорганізували екомайстерню «Твій стиль – Екобібліотекстиль». Зі вживаних речей в бібліотеці почали шити еко-торбини, серветки, фартухи, з дітьми подушечки для голок. Якраз сама ідея зародилася і планувалась, обговорювалась в телефонному режимі під час жорсткого карантину, а почалась реалізація вже під час послаблення карантинних заходів.

Редакція: В цілому, наскільки вміло сільські жінки оперують діджитал-інструментами? Яких знань не вистачає?

Люба Кан: Найголовніша перешкода в сільській місцевості – це якість, як Інтернету так і мобільного зв’язку. Жінки опанували соціальну мережу Facebook, створюють і адмініструють групи, користуються Telegram, менше Instagram. Не використовують можливості створення Google документів. Не вистачає важливого вміння – формування змістовного контенту. Донесення до громадськості своїх ідей, створення особистого бренду. Щоб почати використовувати цифрові інструменти, про них потрібно знати і не просто знати, що вони існують, а й спробувати ними скористатися і зрозуміти, яку вони мають користь. Подолати внутрішній супротив, інертність до нового. Адже вміння оперувати онлайнінструментами допоможе втілити власні ініціативи, знайти партнерів, однодумців, отримати підтримку, як експертну, так і фінансову.

Редакція: Які нові для себе методи, шляхи, алгоритми онлайн-роботи Ви сформували для себе?

Люба Кан: В першу чергу, попрацювавши в Zoom і Google Meet, зрозуміла, які це нереальні можливості для навчання, спілкування, налагодження партнерства з однодумцями з будь-якого місця, адже немає територіальних обмежень, і це нереально круто.

По-друге, взявши участь в одному з навчань, працювали в групах, в окремих кабінетах онлайн, для мене це було відкриття. Тож, маю амбітні плани розробити серію тренінгів для жінок і запустити пробний майстер-клас в онлайн-режимі. Стосовно моїх методів ефективного спілкування, то для мене це спільні чати в Telegram, Google документи, групи в Месенджер, Viber.

Редакція: На Вашу думку, на скільки онлайн-освіта замінила офлайн?

Люба Кан: Онлайн-освіта сьогодні – це вже не освіта майбутнього, це виклик сьогодення. Пандемія стала своєрідним детонатором і змусила нас до того. Звичайно ж, віртуальне спілкування не замінить реальне, але вже таким, як раніше, навчання не буде. Спробувавши один раз захочеться ще. В мене син – підліток, він просто в захваті. Онлайн-освіта дає можливість індивідуального підходу, різноманіття вибору тем навчань, комфортного місця і часу.

Редакція: Як Ви вважаєте, чи сприяє діджиталізація розвитку демократії на локальному рівні? (Якщо так, то яким чином/ якщо ні – чому?)

Люба Кан: Діджиталізація – друг демократії. Колись в мережі побачила такий заголовок, якраз згодився. Цифрові технології дозволяють не просто написати коментар, висловити свою позицію, в деяких випадках випустити пар, хоча це теж іноді корисно, а й дають реальні важелі впливу – участь в обговореннях, звернення, петиції. Сайти органів виконавчої влади, блоги, сторінки в соціальних мережах, групи не лише інформують про основні події, а й сприяють залученню до громадської участі, налагодження діалогу, об’єднанню жителів. Саме онлайн-інструменти дають відчуття приналежності до процесу прийняття важливих рішень. Сьогодні, на мою думку, це вкрай важливо.

Редакція: Як видозмінилася робота громадських активістів під час пандемії щодо того, з якими труднощами зіткнулися, які нові методи апробували для підтримки діяльності в умовах карантину, яких успіхів вдалося досягти?

Люба Кан: Змінився вектор у всіх сферах громадської діяльності, сьогодні це подолання наслідків пандемії. Непросто з реального формату діяльності трансформуватися у віртуальний. Для організацій, що працюють у великих містах – це простіше, складніше це робити невеликим організаціям. Не всі готові працювати онлайн, не всі володіють потрібними навичками, відсутні технічні можливості. До того ж, коли є реальна загроза життю на перший план виходить особиста безпека. Але для громадських активістів основною цінністю є загальне благо. Тож, опановуємо цифрові інструменти, аби бути на зв’язку з жінками, намагаємося їх підтримувати інформаційно, емоційно. Плануємо розробити чат-бот «Жінка може», провести просвітницьку анти-стереотипну кампанію в соціальних мережах Facebook, Instagram, YouTube. Готуємо проєктну пропозицію по розвитку лідерських якостей і сприянню участі жінок з сільської місцевості в виборчих кампаніях.

*Матеріал взятий з Бюлетню_НДО-Інформ_2020_1(58)  ст. 12-14.

Editor's Choice

68569922_454914335095944_4280453712448585728_n

Мене звати Ксенія Гарбузюк, в 2014 році разом із рідними я переїхала з Донецька до Полтави, у зв’язку з початком воєнних дій на Сході України. З 5 років я займаюся естетичною гімнастикою, з нею я була нерозлучна. Я дуже захоплювалася нею! Мені подобався наш колектив, тренер, гарні купальники, змагання, подорожі до інших міст, радість перемоги, сльози, які проливали, коли програвали.

Але війна змінила багато моїх планів на майбутнє.

З переїздом до іншого міста все змінилося, але думка про те, що я хочу продовжити займатися  спортом, але вже як тренер, - не полишала мене.

Сторінка 1 із 6