Дім там, де родина*
    Перша Статті за рубриками Історії успіху громадських ініціатив Дім там, де родина*

    Дім там, де родина*

    Рейтинг Користувача: / 0
    НайгіршеНайкраще 

    Вітаю вас шановні читачі. Мене звати Наталья Бур'яненко. Я вважаю себе успішною жінкою та хочу поділитися цим з вами. Дякуючи ІСКМ, я маю можливість ділитися своєю історією та мотивувати інших, це дуже важливо. В мене є сім'я. Я маю двох дітей і коханого чоловіка. Також я займаюсь улюбленою справою, моя робота це моє хобі – масаж.

    Сама Я родом з невеликого міста Антрацита в Луганської області. Це шахтарське містечко, не дуже велике, але мій дім та моя батьківщина. Коли війна тільки починалась, в нас була можливість вивезти дітей з міста і ми цією можливістю скористались. Мій чоловік жив у приватному будинку в селі і з ним також не часто бачились, бо не було зв’язку.

    Зараз довоєнний час згадується як безтурботно-щасливий. Добре було. Була квартира, будинок. Були плани на будівництво і придбання. Багато поїздок, затишок та спокій. Зовсім інше життя. У квітні 2014 року все змінилося. У районній адміністрації раптом з'явилися озброєна банда. Прапори України почали знімати, замість них зав’язували багато різних кольорових ганчірок. Частина людей просто збожеволіла. Ще вчора були звичайні, нормальні, адекватні, а сьогодні з ненавистю говорять про українських карателів і фашистську хунту. Стало страшно.

    Дітей, онуків, племінників вивезли від гріха подалі, самі розраховували перечекати.Моя донька жила з сином в Ярославлі(він жив там і працював вже кілька років), поки ми з чоловіком жили на окупованій території. Для мене це був масштабний душевний біль. Я дуже хвилювалася за них. Іноді навіть не було зв’язку, діти також не могли повірити в те, що відбувається. Чи не могло це тривати довго. Місяць-два ... Коли минуло 4 місяці, стало зрозуміло, що швидко це не закінчиться. Залишатися і жити в тому, що настало, було страшно і гидко. У серпні 2014 року в нас з’явилася можливість виїхати з зони АТО.

    Поїхали. Поїхали з 4-ма сумками, навіть зимових речей не взяли, вважали, що до зими вже точно закінчиться все. І знову помилилися. І після цього багато разів помиляємося. На початку кожного року є надія, що все, в цьому році вже точно повернемося! Але помиляємося. І знову віримо.Навіть не знаю, що ще сказати. Ми часто не цінуємо те, що маємо. Одного разу прокинулася вночі від грози, здавалося, що це канонада, настільки я звикла до цих звуків.

    Тут, у Кропивницькому все добре. Правду кажуть, все пізнається в порівнянні. Важливо правильно вибрати з чим порівнювати. Ми порівнюємо з серпнем 14-го, з тим, звідки поїхали. Зняли житло. Донька пішла у хорошу школу, яку вже закінчила. Тут, у Кропивницькому тепер багато друзів, хороших знайомих.Мені, як берегині домашнього вогнища, було складно зробити затишок в чужому місті, будинку. Навіть була якась хандра. Я закинула моє багаторічне захоплення рукоділлям, нічого не хотілось. Але потім, я зрозуміла. Мій дім там, де моя родина.

    На початку мого шляху йти до успіху було дуже складно. В мене була маленька дитина на руках, але все ж таки я пішла вчитися і заочно здобула вищу освіту в сфері економіки. Після цього, ми з сім’єю переїхали до Москви, чоловік вже деякий час там працював. Його підтримка зіграла важливу роль для мене. З роботою мені пощастило. Ким тільки я не попрацювала за своє життя в пошуках себе. Шила. Працювала в фірмі дрібнооптових продажів, менеджером в мережі зв'язку. Коли вчилась на економіста, працювала бухгалтером, оператором 1С, обробляла відео і аудіо файли. Але головне - масаж. Пройшла хорошу школу масажу, були чудові наставники. Це був великий труд, але я впоралась! Масаж - це моє. Працюю, втомлююся, а душа відпочиває. Найприємніше в цій роботі - бачити, як людям стає краще. Пишаюся, коли через кілька місяців клієнти повертаються саме до мене. Поєднувати роботу і сім'ю виходить без особливих проблем. На час роботи - головне робота. У цей час навіть чоловік залишає свої справи, готує клієнтам імбирний або трав'яний чай. Йому теж це подобається. Моя праця мене мотивує, я відчуваю себе потрібною. На мою думку, це важливо для жінки.

    Коли жінка мотивує себе, вона навіть не встигне помітити, наскільки швидко вона може почати мотивувати тих, хто її оточує. І це-факт! Я вважаю, що сучасна жінка повинна бути мотивованою та щасливою. Не обов’язково, щоб цією мотивацією була праця або сім’я. Все навколо може мотивувати, якщо пошукати, сто відсотків знайдеться щось і для вас. Це може бути людина, може бути справа, хобі, або будинок. Навіть тварини можуть мотивувати на великі справи та посмішку! Головне це знайти і, ось побачите, життя зміниться на краще.

    Ще дуже важливе питання – це віра в себе. Намагайтеся аналізувати, вірити в свої сили. Навіть коли вам здається, що ваша ціль далеко, зберіть волю в кулак і йдіть далі. Коли ми тільки попали в Кропивницький нам допомогли речами, посудом, продуктами. Все-таки багато навколо хороших, чуйних людей. Здавалося, приїхали на порожнє місце, але скоро обжилися. Головне, у нас є сім'я. Ми разом. І кожен в себе вірить, а потім несе цю віру один одному. Всяко буває. Буває важко і не все виходить, і грошей не вистачає, і хвороби трапляються. Разом ми з усім справляємося.

    Жінки. Бережіть себе, вірте в себе, наповнюйте себе та людей навколо. Я в вас вірю!

    *“НДО-Інформ” №1(54), 2018

    Останнє оновлення (П'ятниця, 04 травня 2018, 17:22)